Відлік досягнень людини починається зі школи: з Букваря та першої написаної літери і до атестату про повну загальну середню освіту. Школа знайомить, розповідає, допомагає, навчає, виховує. Школа – це другий дім, у якому завжди багато яскравих вражень та позитивних емоцій.  Золотою симфонією для кожного з нас звучить мелодія шкільного дзвоника, як відгомін далекого дитинства, у яке неможливо повернутися.

1 вересня 2015 року ювілейний, 30 шкільний дзвінок пролунав для учнів, учителів, випускників, гостей в Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №19. Саме 30 років тому свої двері радо відчинила нова  школа, в якій було сформовано 41 клас та навчалося 1515 учнів. Сьогодні у закладі працює 57 педагогічних працівників, навчається 688 учнів.

Дорогі учні, вчителі, батьки!

Від імені адміністрації школи дозвольте привітати Вас із ювілеєм – 30 річчям заснування навчального закладу. Це не звичайне свято, а ювілей домівки поколінь. Одні навчали, інші навчались. А дехто спочатку навчався сам, а згодом навчав наступні покоління. І так за днями дні, за роками роки, за десятиріччями десятиріччя плідної праці.

Школа – це не тільки стіни. Насамперед це педагоги, які щодня переступають поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного, це й ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони в пам’яті учнів та колег, це і вчителі-ветерани, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки.

Зі стін школи вийшли сотні талановитих випускників, які, можливо, не всі стали дуже відомими, але немає сумніву в тому, що вихованці школи  добрі, духовно багаті люди, які несли і несуть у світ, посіяні тут в їх душі зерна любові до всього рідного.

Я вдячний нашим учням за їхню працю, за усмішки, за політ думок і почуттів, за те, що разом з ними щомиті відкриваєш щось нове в собі й у житті. У кожній нашій дитині світить сонце. Адже це талановиті, ерудовані, всебічно розвинуті, демократичні й розкуті діти ХХІ-го сторіччя.

Окрема подяка колишнім випускникам, котрі добрими справами прославляють школу й місто на теренах країни й зарубіжжя.

Дякую колегам-учителям за відданість нашій загальній справі, за любов до своєї професії. Низькій уклін учителям-ветеранам праці, які нині перебувають на заслуженому відпочинку. Праця кожного з них – це золоті сторінки історії нашої школи. Дякую всім спеціалістам, технічним працівникам – їхній щоденний внесок у життєдіяльність закладу такий необхідний і  почесний.

Велике спасибі батькам! Тісний зв’язок з ними, щире спілкування дають нам можливість ефективно вирішувати концептуальні питання навчання й виховання дітей.

Усім мирного неба, невпинного руху вперед, успішного здійснення всіх планів та задумів. А підґрунтям щасливого життя та плідної професійної діяльності хай буде міцне здоров’я, серце сповнене любові та добра, натхненна думка й щирі почуття. Щоб життя було світлим і радісним, як цей святковий день, а дружні привітання додали життєвої наснаги в скарбничку вашої душі. Нехай людська шана буде подякою вам.                           

З повагою -   директор школи Білоокий Микола Миколайович

 Моя  рідна школо! Вітаю ТЕБЕ! Тобі сьогодні – 30!!!

 А я тридцятий рік щоранку поспішаю єдиною стежкою до свого єдиного робочого місця, у свій рідний  дім – Івано-Франківську загальноосвітню школу І- ІІІ ступенів №19. Як багато яскравих вражень та позитивних емоцій за цей час пережила  я як учитель початкових класів, як заступник директора школи. Уроки, концерти, змагання, екскурсії, конкурси.  Скільки було всього  за більше як 5000 навчальних днів у стінах школи.  Впродовж 30  років моя рідна школа є острівцем знань  для кількох десятків тисяч дітей мікрорайону «Брати».  Я горджуся своїми колегами, які дали путівку в життя теперішнім лікарям, учителям, депутатам,  бізнесменам і просто хорошим українцям-патріотам, які сьогодні захищають Україну на Сході.

Я ГОРДЖУСЯ СВОЇМИ УЧНЯМИ, які разом зі мною співали, танцювали, готували лінійки, звіти художньої самодіяльності, концерти для батьків, вітання для учителів. Учнями, які прославляли  школу своїми перемогами в олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях.

Я ДЯКУЮ СВОЇМ УЧНЯМ, які завжди нагадували нам, що в душі треба залишатися дитиною, що треба вміти не помічати їхніх втеч з уроків, дружніх шаржів  під час концертних виступів, їхніх сніданків під час уроків. Я дякую  учням за те, що привели у стіни рідної школи вже своїх дітей і вірю, що приведуть і онуків!

Я ДЯКУЮ  КОЛЕГАМ за підтримку, розуміння, співпрацю, терпіння. Дякую за перемоги учнів на олімпіадах та конкурсах різних рівнів, за відкриті уроки для міста та області, за спільну каву, за незабутні шашлики на озерах.

Я ДЯКУЮ БАТЬКАМ наших учнів за найкращих у місті дітей: розумних, вихованих, талановитих, галасливих, непосидючих.

Я ДЯКУЮ БОГУ за те, що дав мені дар працювати вчителем і нести до дітей світло добра, любові, творчості і знань.

Рідна школо,  бажаю, щоб у тобі завжди жив дух навчання, творчості, таланту і любові. Нехай твої вікна  завжди світяться турботою і щастям дитинства. Визнання і процвітання, творчих здобутків і світлого майбутнього тобі, моя шкільна домівко!
Бат Галина Василівна, заступник директора з навчально-виховної роботи

Пройшов тільки рік від «першого знайомства» з ювіляркою! А на душі сонячно і тепло… Радію з того, що стала частинкою шкільної родини, яка радо прийняла мене у свій дім! Досвідчений, талановитий, згуртований колектив – ознака того, що адміністрація вміло і компетентно працює. Доброзичливі, творчі та розумні учні – результат плідної праці кожного педагога. У ці святкові дні серця всіх сповнені радістю та приємним хвилюванням. Хочеться побажати нам усім здоров’я, злагоди, душевного тепла, здійснення мрій, а найголовніше – високих і достойно оцінених результатів   нашої роботи. Перебуваючи у такому піднесеному настрої, на папір просяться  ліричні рядки:

До болю знайома стежина.

Чути радісний сміх, щирість в очах.

Тут твориться справжня людина.

Знову сотні «чому» і мільйони зітхань.

Знову серце стукоче щосили.

Знову зошитів купка і сотні бажань,

Бо величну справу творить людина,

    Бо велика це праця, у ній благородство.

    Бо учитель – знання і любов.

     І ми дякуємо Богу за щастя дитяче,

     І вклоняємось ангелу знов.

Бо кожного дня залишаємо слід,

Бо в праці наш сенс існування.

Хай муза щоразу підносить на крилах,

На крилах добра і пізнання.

Йосипчук Тетяна Мирославівна, заступник директора з навчально-виховної роботи

… початок історії нашої школи…

В середині серпня 1985 року всі вчителі були терміново відкликані з відпусток, тому що не вистачало робочих рук, щоб довести школу до робочого режиму. По коридорах несамовитий шум шліфувальних машинок, які вирівнюють і очищають бетонні підлоги. На другому поверсі, напроти актової зали, гора щебеню. Тяжко було уявити, куди він може зникнути за такий короткий термін. Замість звичайних вхідних сходів – дошки, по яких ми піднімаємось до школи.  Страшнувато, але треба йти!

      На допомогу кличемо майбутніх учнів  і батьків. Найсвідоміші батьки активно допомагають у вільний час. Вчителі перезнайомились між собою в процесі роботи. Професійно навчились дошліфовувати цементну підлогу камінчиками.  Здобуваємо ще одну професію! Всі доходять висновку, що все-таки легше навчати дітей на уроках.

    Поступово колектив збільшується, поповнюється молодими спеціалістами з педагогічного інституту. Всім стає цікаво, хто до якої кафедри належить? Чоловічої половини небагато.  Шкода! Але працювати стало  веселіше. Взнаємо багато цікавого.  Виявляється, щоб було видно візерунок на  бетонній підлозі і вона біліла, треба її напастувати помаранчевою мастикою, яка стояла в бідонах з під молока, посередині коридорів всіх трьох поверхів. Запах був такий, що ні одні французькі парфуми і навіть тройний одеколон, не могли перебити його. Але й не це основне. Всі ті, хто не зумів до цього часу навчитись кататись на ковзанах, досяг значних успіхів у цій справі.

        Наша любов  до кухні проявилась  в «пуцуванні шкільної їдальні» майже зубами відгризали залишки бетону. На підлозі були розлиті хімікати невідомого походження, зрозуміло, з відповідним запахом.

        Директор школи  Комісарук  М. В. вмів тримати  інтригу і підтримувати бойовий дух колективу. Класні керівники до останнього не знали, в якому приміщенні буде навчатись їхній клас. Це все стало відомо тільки тоді, коли всі шкільні меблі, занесені нашими працьовитими ручками, опинились в потрібних  приміщеннях. Одна з новацій вразила нас дуже сильно – відсутність кошиків для  сміття в коридорах і класних приміщеннях. Можливо, це було за принципом «все своє носи з собою, і нікому не віддай».

          Останні дні серпня…  Школа виблискувала чистотою і порядком. «От і все, думали ми, тяжкі трудові  будні   завершені. Наше щасливе усміхнене товариство в очікуванні дирекції стало на повір’ї школи, не помічаючи великих куп чорнозему. Адміністрація вийшла з лопатами і попросила нас  допомогти розкидати землю по території школи. Ми «дуже зраділи», здавалось  цій виснажливій фізичній праці не буде кінця. Теперішні спортивні секції, фітнеси, сауни і басейни – ніщо в порівнянні з нашим загартуванням тіла й духу.

     Нарешті настало довгоочікуване 1 вересня. Зазвучала музика і на подвір’ї школи нескінченним ланцюжком з’явились 9 перших класів. Надзвичайно приємне видовище! Та все було зрозуміло крім одного, що це за  нові педагогічні кадри з’явились на лінійці? Просвітлення пройшло не одразу. Чудові зачіски, вдало підібраний макіяж та манікюр, святковий одяг, високі підбори, зробили своє діло: - ми просто не впізнали один одного.

        Так почався відлік історії нашої школи.                                                                                                                                        

     Гринів Надія Євгенівна, вчитель англійської мови

Вітання школі

 Кожна людина в своєму житті, коли тягар років це дозволяє, згадує щось хороше. Приємне, дороге її серцю. Такою згадкою і трепетною любов’ю, частиною мого життя є роки праці  в найріднішій       школі № 19.

       Як швидко пролетіли роки ! Тридцята осінь зазирнула у вікно, засипала жовтим листям подвір’я там, де 20 років я зі своїми колегами з року в рік сіяла зернинки знань в душі наших учнів. Десять років пройшло з тих пір, як покинула ці дорогі мені стіни. Відпочиваю – пенсія! Я люблю нашу школу. Адже мої діти теж вчилися в ній. Були її першими першокласниками, 15 років як її закінчили. Це вона дала їм путівку в життя, дала знання, виховала їх і залишила про себе хорошу пам’ять.

       І як можна було не віддати в Ваші надійні і теплі руки, дорогі вчителі, свого єдиного внука? Тепер і вона стала для нього рідною і найкращого. Вся моя сім’я вдячна Вам за вашу працю, зиче вам здоров’я і благополуччя на багато років. Низько вклоняюсь Вам, рідному колективу, дирекції, всім працівникам за те, що Ви були, є, і завжди будете у мене.

Коли вже вересень жовтявий

Покличе всіх нас на поріг

До школи рідної такої, де голос

Дзвоника лункого лунає наш як оберіг..

Тоді ми всі веселі, дужі, бо що й казать..

Адже ми друзі шкільної рідної сім’ї!

Тут ми красиві , молоді.

Талановиті і багаті,

Що ж тут казати в своїй ми хаті.

Шкільної хати хазяї.

Подяк і премій не чекаєм

А знай одне собі – плекаєм

Майбутню зміну золоту.

І у ночі десь не досипаєм

( бо зошити все перевірєм),

Грядки за школою копаєм,

Ремонти в класі вимиваєм,

Бо зроду ми всі трударі!

Учителю! Твоїм умам

Найкращого ще не сказали слова

Та висловити я готова сама

Слова Вам золоті!

Тьмяніє золото перед Вами,

шкільні ріднесенькі Ви мами:

Окраса, гордість, тиха скромність,

Опора, впертість, благородність,

Натхнення, вміння, працьовитість

і молодеча бойовитість!                                                                         

Довган Тетяна Іванівна, ветеран педагогічної праці, вчитель зарубіжної літератури, мама випускників 1995 р., бабуся учня 7-А класу