Шість речей, які не можна робити з дитиною

     1.  КРИЧАТИ

     Крик - це не напад люті і не бажання завдати шкоди дитині, а сигнал безпорадності. Саме так його діти і читають: репетуючих батьків вони сприймають як невпевнених у собі, нестабільних, від чого їм стає страшно.

     Крик просто протипоказаний у вихованні: справа в тому, що він розвиває у  дитини демонстративний характер. Коли мама починає кричати, дитина звикає плакати, бити ногами по підлозі і накручувати її ще сильніше. Це відбувається тому, що дитина звикає до емоційних реакцій і сама ними користується.

    Легко сказати, подумаєте ви. Адже діти іноді просто зводять з розуму тим, що піддають себе реальній небезпеці. Невже їх варто погладити по голівці, якщо вони тягнуться до гарячої сковороди?

ЗАМІСТЬ КРИКУ: 1. Домовляйтеся з дитиною. Якщо її вічні відмови (погуляти, поїсти, піти в школу) змушують вас до істерики, зробіть пропозицію, від якої вона не зможе відмовитися. Наприклад: або син (дочка) збирається на прогулянку, або мама з ним (нею) нікуди не йде (поки дитина бігає з одним зашнурованим черевиком, просто поверніться до своїх справ - у вас же договір).

2. Йдіть з кімнати. Переважна більшість дитячих істерик мають абсолютно демонстративний характер. Так дитина намагається викликати у мами емоції    (і, між іншим, не зі зла, а тому що або недобирає їх, або перебирає). Дайте маленькому артистові заспокоїтися: нехай засвоїть, що провокація - це слабкий аргумент.

3. Заспокойте дитину. Припустимо, вона знову доводить вас до дрібного припадку, лягаючи поперек коридору і б'ючи кулаками по підлозі. А ви самі заспокойтеся, візьміть журнал або книгу і читайте, поки дитина не припинить істерику. Чим частіше ви будете це повторювати, тим швидше малюк навчиться тримати свої емоції під контролем.

2. БИТИ

     Зрозуміло, прочитавши цей пункт, більшість батьків скажуть: «Та ми пальцем його не чіпали!» А тепер згадайте всі ці дрібні прочухани, слабкі ляпаси, які повинні привести дитину до тями, та інші фізичні «дрібниці», які не приносять їй реальної болі, але лякають і принижують.

     Бити в жодному разі дітей не можна, і сила удару тут ролі не грає. А ми робимо це знову ж від безпорадності: не в силах стримати своїх страхів, ми допускаємо такі промахи.

ЗАМІСТЬ ЛЯПАСІВ :  1. Не створюйте апріорі ситуацій, коли дитина знаходиться в небезпеці. Поки вона маленька, всі розетки, електропроводи і важкі речі, які дитина може на себе перекинути, повинні бути заховані і закриті. Якщо вона до них дотягнулася - це вже ваша вина: дитина лише пізнає світ, а не намагається вас розсердити.

2. Навчіться самі себе заспокоювати. Рахуйте до десяти, йдіть в іншу кімнату, розривайте аркуш паперу... Але не зривайте гнів на дитину.

3. Поясніть дитині принцип роботи електрочайника, дайте пограти з вимкненою праскою - нехай вивчить їх досконало. Знайдіть час, щоб відкрити для дитини світ і пояснити, які в ньому є небезпеки.

3. ЛІЗТИ В  ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

     Це стосується вже старших дітей. У них - нові друзі, перші романи, свої компанії... Батьки дуже люблять заводити гестапівські допити на предмет «що це за хлопчик» і «де його тато працює». Діти ж, як і дорослі, не в захваті від того, що найінтимніші подробиці їх взаємовідносин з однолітками стають предметом дозвільного обговорення. Багато хлопців бажають ділитися, але тільки в тому випадку, якщо почуваються в безпеці - тато з мамою не будуть задавати йому провокаційні питання, копатися в його відносинах і вишукувати якісь приховані таємниці.

ЗАМІСТЬ ДОПИТІВ: 1. «Ну як?» - відмінний початок для бесіди в дружній атмосфері, коли дитина повернулася зі свого першого в житті побачення. Відповів «нормально» - не розпитуйте. Захоче - все вам розповість.

2. Якщо тільки мова не йде про погані компанії, не давайте своїх оцінок друзям дитини. Це підірве його довіру до вас і до власних друзів.

3. Дозвольте дитині мати свій простір. Нехай не показує вам свого листування, а ви входьте в його кімнату тільки зі стуком. Для дітей дуже важлива особиста територія - інакше вони виростають невротиками.

4. ПИТИ, ПАЛИТИ І НЕЦЕНЗУРНО ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ В ПРИСУТНОСТІ ДИТИНИ

     А це вже політика подвійних стандартів. Батькова баночка пива, мамина сигаретка, випадково неконтрольований діалог з подругою по телефону... І дитина вже починає сприймати класичні батьківські заборони як приниження гідності (ага, татові з мамою можна, а мені - ні, тому що я гірша (ий)?).

    Дитина, що вже там говорити, - це велика відповідальність. У зв'язку з її появою спосіб життя кардинально змінюється, і це стосується ледь помітних дрібниць. Будь-яка річ, яку ви забороняєте дитині з текстом «це для дорослих», - робить цю річ бажаною автоматично і не виховує в дітях адекватне ставлення до того, що може нашкодити здоров'ю.

ЗАМІСТЬ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ:1. У вас є своя няня, бабусі-дідусі, гуртки... Пити, палити і матюкатися можна і не в присутності дитини. Але краще вже остаточно покінчити з поганими звичками, щоб випадково про них не згадати в самий невідповідний момент.

2. Давати дитині інформацію. Можна разом подивитися науково-документальний фільм про шкоду тютюну, вивчити вплив алкоголю на організм людини і створити в голові дитини не лякаючу, а правильну, медично-грамотну картину.

5. БОЯТИСЯ ЙОГО СТАТЕВОЇ ЗРІЛОСТІ

     Діти ростуть дуже швидко, і за статистикою, вже в 15 з половиною років вступають в перші інтимні стосунки. До цього вже починаються розмови про секс, вони шукають про нього інформацію та й просто видають всякі вульгарності.

     Батьки з жаху хапаються за голову: замість того, щоб розповісти дитині про контрацепцію, вони додають йому страх перед цією темою, який позначиться найжахливішим чином тоді, коли дитина стане дорослою. Або ще гірше: намагаючись «грамотно» вести себе в процесі його статевого розвитку, батьки починають з`ясовувати, що він робив і де гуляв.

ЗАМІСТЬ СТРАХІВ: 1. Запропонуйте дитині інформацію. Про презервативи можна починати бесіди вже в 13-14 років: чим раніше дізнається про це, тим краще. Але і бігати за дитиною з брошурами про венеричні захворювання не варто: нехай має можливість звернутися до вас за порадою, коли сама цього захоче.

2. Взагалі ніяк не ставитися до її особистого життя. Якщо тато з мамою втрутяться в її першу любов, вона може вирости з неадекватним сприйняттям цього почуття. А коли батьки вміють дружити з дитиною та дотримуються її психоемоційної автономії, вона  сама із задоволенням ділиться.

     6. ВИМАГАТИ ВІД ДИТИНИ БУТИ ВІДМІННИКОМ

     Цей пункт може багатьом здатися суперечливим. Психологи вважають, що батьківська амбітність міцно обґрунтована в нашому менталітеті. Ймовірно, це підступи радянського минулого, коли замість індивідуалізму в людях виховували покірність і старанність.

    Для багатьох батьків шкільні успіхи - це відображення їх власних перемог. Нереалізованість в житті змушує таких татів і мам свято вірити, що дитина повинна бути «най-най». Але вчинений на неї тиск зіграє з дитиною злий жарт: у майбутньому вона не навчиться нести відповідальність за себе, або збунтується, або виростить в собі потребу всім послужливо догоджати.

    Та й що кривити душею? Не всі діти однаково здібні в навчанні. І це не робить дитину гіршою чи кращою - просто комусь дається математика, а комусь - ні. Ви ж не картаєте себе за те, що не стали молекулярним біологом?

ЗАМІСТЬ ВИМОГ: 1. Приймайте дитину такою, якою вона є. Нехай вона вище «трійок» не піднімається, і золота медаль їй не світить: у неї ж маса інших талантів!

2. Збудуйте правильну психологію: навчання - це обов'язок дитини. Чим раніше на її плечах буде висіти відповідальність за оцінки, тим більш незалежною і сильнішою вона стане в майбутньому.

3. Дозвольте дитині мати можливість завжди звернутися до вас за допомогою в навчанні, але ніколи її не нав’язуйте. Це не значить, що вона повинна годинами сидіти в Інтернеті замість уроків - небезпечні для здоров'я речі теж треба забороняти. Але вона цілком може почитати або пограти з друзями, замість вивчення програми наступного року з історії. Це її життя.

4. Пам'ятайте, що в нашій країні нездорове відношення до дитячої успішності. У Європі і Америці на батьківських зборах розмовляють в першу чергу про психологію дитини і її особисті якості. Ми, на жаль, не можемо перебудувати моментально всю систему освіти, але зате можемо брати хороший приклад з Заходу і допомогти дитині всередині родини.

      Ці прості правила легко запам'ятати, але буває складно реалізувати. А взагалі простіше простого любити дитину. Любов - це здатність зробити так, щоб вона була щасливою.